Небезпека Інтернету та багато корисних порад

«Небезпека в Інтернеті!»

 

В Україні, як і в інших країнах, поширені самогубства серед дітей, підлітків та молоді. Ситуація в країні, що склалась, посприяла сплеску суїцидальних випадків, в тому числі і серед неповнолітніх.
Статистика дзвінків на Національну дитячу “гарячу” лінію свідчить про те, що нижня вікова межа, коли дитина може вчинити суїцид, знизилась до 10-12 років (ще два роки назад це був вік 14-16 років). Діти цієї вікової категорії є активними користувачами соціальних мереж, чим користуються злочинці, які залучають неповнолітніх до небезпечних груп, метою яких є доведення до самогубства.
Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів», «Тихий дім», «Синій кит», «Розбуди мене о 4.20». Характерною ознакою таких спільнот є зображення та відео з китами, літаючі кити, можуть бути також зображення єдинорогів, метеликів. Дані малюнки є також на сторінках усіх учасників групи. Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою і можуть самостійно покінчити життя самогубством, на відміну від інших тварин. Нещодавно департаментом кіберполіції було виявлено одну з таких груп в соціальній мережі «Вконтакті». До неї входили 209 користувачів з України. Такі групи щодня блокуються адміністрацією соціальних мереж за зверненнями правоохоронних органів або користувачів.
Організатори суїцидальних груп використовують певний алгоритм дій для залучення нових учасників. Оскільки такі спільноти виявляються і блокуються, і приєднатися до них безпосередньо буває важко, злочинці пропонують дітям подати заявку про приєднання, написавши певний текст у себе на сторінці. Це можуть бути такі повідомлення «розбуди мене о 4.20», «я у грі». Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті. Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання та час, який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео, яке потім надсилається організатору. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, його виключають зі спільноти. Усього дається 50 завдань («квестів»). Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань, причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео. Зазвичай з 1по 28 завдання – це нанесення тілесних ушкоджень, завдавання собі болю. З 29 по 49 – дитина повинна ні з ким не розмовляти, цілими днями переглядати фільми жахів, слухати депресивну музику.
Коли адміністратор групи впевниться, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому аудіозаписі, – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок. Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в онлайн-режимі. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.
Крім того, серед підлітків нещодавно з’явилася ще одна небезпечна гра під назвою «зникли на 24 години», суть якої полягає в тому, що підліток повинен піти з дому і не давати про себе знати впродовж доби.
Як же запобігти участі дитини в таких небезпечних іграх?
В першу чергу батькам, дорослим, які беруть участь у вихованні дитини, варто приділяти більше уваги психологічному стану дитини. Ключовими для батьків мають бути наступні питання: Чи знають ваші діти, що ви їх любите не за щось, а просто тому, що вони – ваші діти? Чи достатньо часу ви приділяєте своїй дитині? Чи не страждає дитина від дефіциту вашої уваги і щирого інтересу до її життя? Що ви знаєте про свою дитину? Чи завжди розумієте, що відбувається з нею? Чи готові ви відкласти “важливі” справи, щоб поговорити з дитиною? Чи говорить ваша дитина з вами про себе і про своє життя? Чи прийде саме до вас ваша дитина, якщо з нею раптом щось трапиться або буде загроза її життю? Також необхідно звертати увагу на коло спілкування дитини, з ким і де вона проводить вільний час.
Залучення дітей та підлітків до спортивних або культурних секцій допомагає підвищити розуміння цінності життя, сприяє розширенню кола спілкування.
Необхідно постійно слідкувати за станом шкірних покривів дитини. Насторожувати мають пошкодження невиясненого походження (синці різної форми, опіки, подряпини, порізи тощо). У разі їх виявлення обовʼязково необхідно зʼясувати їхнє походження. Особливу увагу варто звертати на пошкодження різного роду у вигляді кита (єдинорога, метеликів) та порізи вздовж ходу вен на передпліччі. Зображення кита найчастіше вирізається лезом, видряпується гострим предметом, або просто малюється.
Варто слідкувати за тим, чи висипається дитина. Учасники суїцидальних груп часто виходять у мережу саме в передранковий час (4.20 ранку).
Також батькам слід перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт, небезпеку становлять такі групи в соціальних мережах: «Кити пливуть угору», «Розбуди меня о 4.20», f57, f58, «Тихий дім», «Рина», «Ня.пока», «Море китів», «50 днів до мого…» та інші. Про небезпеку повідомляють написи «на стіні» з проханням розбудити о 4.20, «я у грі», числа, починаючи з 50 і менше. Необхідно слідкувати за змістом спілкування дитини у приватних чатах – насторожувати має спілкування з незнайомцями, які дають дивні розпорядження та вказівки або якщо дитина закрила без пояснень доступ до своєї сторінки. Обов’язково слід контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини; встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах, якими може користуватись дитина.
Часто діти відмовляються продовжувати грати у смертельні ігри і отримують погрози від адміністраторів груп про те, що відмовою вчинити суїцид діти піддають небезпеці свої сімʼї. Страх зашкодити рідним примушує дітей покінчити з життям. Коли дитина повідомляє про відмову від участі у грі, на її сторінку може прийти повідомлення з проханням перейти за посиланням, перехід за яким висвітлює помилку 404 (сторінка не знайдена). Не можна переходити за такими посиланнями, таким чином злочинці можуть відслідковувати ір-адресу вашого пристрою та домашню адресу, що дає змогу маніпулювати дитиною. Необхідно доводити до відома дітей, що люди, які їм погрожують, не можуть заподіяти шкоди ні їй, ні її сімʼї і у випадку погроз чи небезпеки вона повинна звернутись за допомогою до дорослих: батьків, педагогів, рідних.
Батькам слід памʼятати про те, що прийняттю дитиною рішення про самогубство передують тижні, а то й місяці страждань, роздумів, вагань. Його передумовою є психологічне неблагополуччя дитини чи підлітка, що може бути повʼязане з почуттям самотності, непотрібності, низькою самооцінкою, конфліктами вдома чи в навчальному закладі. Рішення про суїцид не може бути прийняте дитиною лише через участь у певних групах і ніякий посилений контроль за спілкуванням дитини у Інтернет-мережі не допоможе уникнути біди, якщо між дитиною та батьками відсутні довіра

 

Потреба дитини в інтернеті

 

Інтернет надає дітям та молоді неймовірні можливості для здійснення відкриттів, спілкування й творчості. Проте оскільки з самого початку Інтернет, містить величезну кількість інформації, причому далеко не завжди безпечної. У зв’язку із цим виникає проблема забезпечення безпеки дітей. А хто їм може в цьому допомогти, якщо не батьки? Педагоги і психологи визначили потреби в Інтернеті дітей, для яких справ може використовуватись Інтернет дітьми різних вікових категорій.

Дитині до 7 років цікаво й необхідно грати, особливо – у розвиваючі та сюжетно-рольові ігри. Віртуальні ігри можуть швидко стати для дитини  сенсом життя, а реального спілкування вона буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри з однолітками – 3-4 години.

3 7 до 11 років, діти як і раніше люблять грати та прагнуть використовувати Інтернет саме як майданчик для ігор. Але в цьому віці у дітей прокидається так зване соціальне «Я». Дітям важливо зайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з     однолітками. Інтернет стане дитині партнером (по розвиваючим іграм, учителем у вивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто – музики, картинок та фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.

Дитина в 11-14 років – це підліток. І найголовнішою, провідною її діяльністю є спілкування з однолітками. Тут Інтернет може стати просто незамінним помічником. Але, знов таки, все добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково поєднувати з реальним. Після 11 років у підлітків починає активно пробуджуватись інтерес до питань дорослого життя, психології статей та всього, що з цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на свої питання підліток знаходив в першу чергу у батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, в цьому віці у дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени та артисти, про яких їм хочеться довідатися все. В цьому випадку Інтернет – кращий помічник та інформатор. Але батькам потрібно бути пильними, адже зірок часто супроводжує скандальна інформація.

Дитина старше 14 років – уже досить доросла людина, яка вважає, що сама краще знає, як їй потрібно поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чим цікавиться ваша дитина, намагайтеся розібратися в колі її інтересів і спілкуйтеся з нею про них, навіть якщо це «не Ваша тема». В Інтернеті можна знайти безліч інформації про професії, що допоможе дитині визначитися, а Вам – контролювати та, якщо буде потреба, корегувати вибір дитини, знаходячи більш повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.

3 всього вище сказаного можна зробити висновок, що дозоване перебування дитини в Інтернеті є корисним, але ж вже згадувалося, що крім «світлої», корисної сторони цього надбання людства у Всесвітні павутині присутня і «темна» сторона, це небезпеки духовного, психологічного, матеріального плану.

Інтернет надає дітям та молоді неймовірні можливості для здійснення відкриттів, спілкування й творчості. Проте оскільки з самого початку Інтернет, містить величезну кількість інформації, причому далеко не завжди безпечної. У зв’язку із цим виникає проблема забезпечення безпеки дітей. А хто їм може в цьому допомогти, якщо не батьки? Педагоги і психологи визначили потреби в Інтернеті дітей, для яких справ може використовуватись Інтернет дітьми різних вікових категорій.

Дитині до 7 років цікаво й необхідно грати, особливо – у розвиваючі та сюжетно-рольові ігри. Віртуальні ігри можуть швидко стати для дитини  сенсом життя, а реального спілкування вона буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри з однолітками – 3-4 години.

3 7 до 11 років, діти як і раніше люблять грати та прагнуть використовувати Інтернет саме як майданчик для ігор. Але в цьому віці у дітей прокидається так зване соціальне «Я». Дітям важливо зайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з     однолітками. Інтернет стане дитині партнером (по розвиваючим іграм, учителем у вивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто – музики, картинок та фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.

Дитина в 11-14 років – це підліток. І найголовнішою, провідною її діяльністю є спілкування з однолітками. Тут Інтернет може стати просто незамінним помічником. Але, знов таки, все добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково поєднувати з реальним. Після 11 років у підлітків починає активно пробуджуватись інтерес до питань дорослого життя, психології статей та всього, що з цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на свої питання підліток знаходив в першу чергу у батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, в цьому віці у дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени та артисти, про яких їм хочеться довідатися все. В цьому випадку Інтернет – кращий помічник та інформатор. Але батькам потрібно бути пильними, адже зірок часто супроводжує скандальна інформація.

Дитина старше 14 років – уже досить доросла людина, яка вважає, що сама краще знає, як їй потрібно поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чим цікавиться ваша дитина, намагайтеся розібратися в колі її інтересів і спілкуйтеся з нею про них, навіть якщо це «не Ваша тема». В Інтернеті можна знайти безліч інформації про професії, що допоможе дитині визначитися, а Вам – контролювати та, якщо буде потреба, корегувати вибір дитини, знаходячи більш повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.

3 всього вище сказаного можна зробити висновок, що дозоване перебування дитини в Інтернеті є корисним, але ж вже згадувалося, що крім «світлої», корисної сторони цього надбання людства у Всесвітні павутині присутня і «темна» сторона, це небезпеки духовного, психологічного, матеріального плану.

 

Про що розкажуть малюнки дитини

 

Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.

Дуже важливо, щоб батьки могли вчасно реагувати на зміни психічного здоров’я дитини, наприклад, за допомогою її малюнків. Психологи вже давно свідчать про важливість дитячого малювання – не тільки як шляху психічного розвитку, а й як засобу діагностики психічного стану. Л.Виготський вважав, що дитяче малювання – це графічна мова, яка міститься десь посередині між жестами та усним мовленням, з одного боку, та письмовою мовою – з іншого.

У малюнку дитина відтворює навколишню дійсність, надає відображуваному особистісний зміст. Дитяче малювання – це особливий вид мови, яка дає змогу розповісти про предмет і зміст дитячого життя через призму мислення, почуттів, уяви.

Відомий дитячий психотерапевт Вайолет Оклендер пропонує давати дітям досить оригінальні завдання: “Намалюй, яким був би світ, якби він був таким, як тобі хочеться”, “Намалюй, що ти відчував, коли посварився з братом”, “Намалюй свій найщасливіший момент у житті” тощо.

Тож нехай дитина малює і фарбами, і олівцями, і фломастерами, і кольоровою крейдою. Не треба заважати, якщо вона захоче щось домалювати кульковою ручкою на акварелі чи розмалювати гуашшю знайдений надворі кругляк. Коли дитина починає малювати себе у важких життєвих ситуаціях або щодня малює свої страшні сни – це сигнал про її неблагополучний емоційний стан. Іноді малюнки можуть розповісти наскільки комфортно почувається маленька людина в довкіллі. На думку психологів і психотерапевтів, переносячи на папір свої страхи й переживання, дитина допомагає собі впоратися з непростими життєвими проблемами.

Так, діти, що почуваються невпевнено, створюють малюнки, схожі на схеми метро, системи водогонів із кранами чи географічні карти, – наче намагаючись упорядкувати мінливий і хиткий світ дорослих. Ті, які зазнали сильного переляку, повторюють страшні фрагменти в кожному наступному малюнку. Адже це – найприродніший для дитини спосіб розібратися, що її лякає. Найчастіше дражлива тема потроху сходить нанівець, і в дитини з’являються нові сюжети.

Дуже промовистими є зображення окремих фігурок. Приміром, якщо дитина постійно малює самотніх “героїв”, то, можливо, їй бракує уваги й любові дорослих або спілкування з однолітками – дітям властиво мислити “сімейними” категоріями. Людинка з піднятими чи опущеними вниз стиснутими кулачками свідчить про песимістичний настрій або агресивність автора. Великі очі з промальованими зіницями або без зіниць, із заштрихованими склерами – символ страху або тривоги. Про невпевненість промовляють ноги, які не мають ступнів. За нормального стану мальовані герої і героїні мають стійкі опори – ступні або широкий поділ довгої сукні. Певна себе, урівноважена дитина зазвичай концентрує зображення в центрі аркуша, використовуючи жирні чіткі лінії.

Колір використовується як засіб характеристики персонажа та свого ставлення до нього. До того ж, зміст дитячого малюнка залежить від загальної розумової активності його автора. Адже дитина – соціальна істота, і її хвилюють усі вияви людського життя. Малюнки віддзеркалюють орієнтації сім’ї і всього соціального середовища, що впливає на дитину, а також її внутрішні позиції. У малюнках сім’ї, дитина,яка відчуває емоційне благополуччя, зображує, як правило, усіх членів сім’ї, об’єднаних спільною діяльністю, яскравими кольорами.

Позитивне ставлення висловлюється в чистих, яскравих фарбах – жовтій, червоній, блакитній, жовтогарячій, зеленій. Гарними, на думку дітей, є орнаменти, дивовижні явища природи, симпатичні тварини, позитивні вчинки оточуючих тощо. Прикре, непривабливе зображується темними кольорами (чорний, коричневий, фіолетовий).

Учені вже давно помітили, яке значення для характеристики дитини та її психічного стану має вибір того чи іншого кольору.

Білий – колір мрії, чистоти, світлих почуттів.

Сірий – нейтральність, потаємність; якщо сірий колір не подобається – це показник імпульсивності, легковажності.

Блакитний – прагнення до психічної рівноваги, вірність, вразливість, чистота почуттів.

Синій – колір неба, духовності, почуття впевненості, меланхолії; дитина, якій подобається цей колір, має частіше відпочивати, бо швидко втомлюється. Дитина, якій цей колір не подобається, – нерішуча, відлюдкувата.

Зелений – сталість у почуттях, небажання будь-яких змін, символ стабільності, упевненості, потреба самовизначення, схильність до лідерства, прямолінійність, безкомпромісність. Дитина, якій цей колір не подобається, почувається скривдженою, самотньою.

Жовтий – створює гарний настрій, це – спокій, інтелігентність, спілкування з оточуючими, прагнення до незалежності, надія. Якщо колір не подобається – депресія, відчуття невпевненості, небезпеки.

Жовтогарячий – інтуїція, мрійливість; якщо не подобається – лицемірство і підступність.

Рожевий – колір життя, усього живого; добро, любов, спокій, чисті почуття; не подобається – хвилювання, дратівливість.

Червоний – прагнення до успіху, активність, драматизація переживань, діяльність, сміливість, воля, лідерство, дратівливість. Якщо не подобається – комплекс меншовартості, страх перед сварками.

Фіолетовий – тривожність, дитина легко підпадає під вплив оточуючих, почуття страху, образи, стресова напруженість.

Коричневий – вразливість, хворобливість, цінування традицій сім’ї. Якщо не подобається – самолюбство, егоїзм, потайливість.

Чорний – символ зречення, похмуре сприймання життя, невпевненість у собі, схильність до стресу, депресій.

Отже, кольори малюнку можуть свідчити про емоційний стан дитини, ставлення до близьких, родини. Для того, щоб виявити, чи вистачає дитині родинного тепла, можна використати кольоровий тест Фрілінга. Дайте їй аркуш білого паперу і запропонуйте уявити, що з нею бажає подружитись якась чудернацька і добра тварина. Який вигляд вона матиме? Якого кольору буде? Нехай дитина намалює її кольоровими олівцями. Потім можна тлумачити малюнок за тестом Фрілінга, звертаючи увагу на певні особливості.

Перевагу не віддано жодному кольорові: ультрамарин, червоний, червоно-оранжевий або пурпурний. Дитині потрібне сильне і добре керівництво. Вона затишно почувається в батьківському домі й легко знаходить друзів. Якщо переважають ніжні й теплі тони, особливо – рожевий, пурпуровий, жовто-зелений або небесно-блакитний, – дитина почувається дещо самотньо, і добра тварина уявляється їй чимось на зразок бажаного подарунка. Такій дитині необхідно більше любові, і, крім цього, ви повинні подбати, щоб вона знайшла собі нових друзів.

Перевага коричневих тонів означає, що дитина потребує захисту. Утім, можливо, що просто вона натуралістично зобразила звичайний колір хутра тварини – про це можна сперечатися.

Багато контрастів: червоний, червоно-оранжевий у поєднанні з чорним, коричневим – дитина прагне до самостійності, виявляє упертість. Свого “приятеля” вона уявляє як істоту, що навіває страх.

Багато червоного і червоно-оранжевого – дитина хоче відстояти своє місце, зараз вона дещо пригнічена.

Перевага жовтих тонів – майже завжди означає, що дитина дуже нервова, не може зосередитися на чомусь конкретному. Можливо, вона обдарована, але цю обдарованість слід розвивати і поглиблювати.

Багато сірого – дитина боїться, що їй відмовлять.

Багато чорного-страх перед невідомим. Дитина потребує захисту і теплоти.

Багато білого – неусвідомлений вияв страху перед єднанням зі своїм життєвим світом (замість телевізора дитині потрібні казки, можливість щось майструвати).

Багато пурпурового – страх перед стороннім впливом.

Багато рожевого – страх бути самотнім.

Багато зеленого і трави – якісь психологічні бар’єри; часто виявляється як надмірна образливість. Стосунки з реальністю нерідко порушені (мрійник).

Якщо головний колір – ультрамарин, може йтися про певну іпохондричність (хворобливий стан, що характеризується надмірним занепокоєнням, страхом за своє здоров’я), а також про те, що дитина боїться власного дому.

Якщо переважають фіолетовий і пурпурний – то, за наявності природної життєвої сили, це свідчить про магічно-потойбічний страх (можливо, удома є старі хворі родичі).

Але не слід, глянувши на твір своєї дитини, відразу впадати у відчай або ставити діагноз – цілком можливо, що ви не врахували всіх нюансів і неправильно інтерпретували “піктограму”. Повну картину психічного й емоційного стану може дати лише кваліфікований дитячий психолог.

 

Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.

Дуже важливо, щоб батьки могли вчасно реагувати на зміни психічного здоров’я дитини, наприклад, за допомогою її малюнків. Психологи вже давно свідчать про важливість дитячого малювання – не тільки як шляху психічного розвитку, а й як засобу діагностики психічного стану. Л.Виготський вважав, що дитяче малювання – це графічна мова, яка міститься десь посередині між жестами та усним мовленням, з одного боку, та письмовою мовою – з іншого.

У малюнку дитина відтворює навколишню дійсність, надає відображуваному особистісний зміст. Дитяче малювання – це особливий вид мови, яка дає змогу розповісти про предмет і зміст дитячого життя через призму мислення, почуттів, уяви.

Відомий дитячий психотерапевт Вайолет Оклендер пропонує давати дітям досить оригінальні завдання: “Намалюй, яким був би світ, якби він був таким, як тобі хочеться”, “Намалюй, що ти відчував, коли посварився з братом”, “Намалюй свій найщасливіший момент у житті” тощо.

Тож нехай дитина малює і фарбами, і олівцями, і фломастерами, і кольоровою крейдою. Не треба заважати, якщо вона захоче щось домалювати кульковою ручкою на акварелі чи розмалювати гуашшю знайдений надворі кругляк. Коли дитина починає малювати себе у важких життєвих ситуаціях або щодня малює свої страшні сни – це сигнал про її неблагополучний емоційний стан. Іноді малюнки можуть розповісти наскільки комфортно почувається маленька людина в довкіллі. На думку психологів і психотерапевтів, переносячи на папір свої страхи й переживання, дитина допомагає собі впоратися з непростими життєвими проблемами.

Так, діти, що почуваються невпевнено, створюють малюнки, схожі на схеми метро, системи водогонів із кранами чи географічні карти, – наче намагаючись упорядкувати мінливий і хиткий світ дорослих. Ті, які зазнали сильного переляку, повторюють страшні фрагменти в кожному наступному малюнку. Адже це – найприродніший для дитини спосіб розібратися, що її лякає. Найчастіше дражлива тема потроху сходить нанівець, і в дитини з’являються нові сюжети.

Дуже промовистими є зображення окремих фігурок. Приміром, якщо дитина постійно малює самотніх “героїв”, то, можливо, їй бракує уваги й любові дорослих або спілкування з однолітками – дітям властиво мислити “сімейними” категоріями. Людинка з піднятими чи опущеними вниз стиснутими кулачками свідчить про песимістичний настрій або агресивність автора. Великі очі з промальованими зіницями або без зіниць, із заштрихованими склерами – символ страху або тривоги. Про невпевненість промовляють ноги, які не мають ступнів. За нормального стану мальовані герої і героїні мають стійкі опори – ступні або широкий поділ довгої сукні. Певна себе, урівноважена дитина зазвичай концентрує зображення в центрі аркуша, використовуючи жирні чіткі лінії.

Колір використовується як засіб характеристики персонажа та свого ставлення до нього. До того ж, зміст дитячого малюнка залежить від загальної розумової активності його автора. Адже дитина – соціальна істота, і її хвилюють усі вияви людського життя. Малюнки віддзеркалюють орієнтації сім’ї і всього соціального середовища, що впливає на дитину, а також її внутрішні позиції. У малюнках сім’ї, дитина,яка відчуває емоційне благополуччя, зображує, як правило, усіх членів сім’ї, об’єднаних спільною діяльністю, яскравими кольорами.

Позитивне ставлення висловлюється в чистих, яскравих фарбах – жовтій, червоній, блакитній, жовтогарячій, зеленій. Гарними, на думку дітей, є орнаменти, дивовижні явища природи, симпатичні тварини, позитивні вчинки оточуючих тощо. Прикре, непривабливе зображується темними кольорами (чорний, коричневий, фіолетовий).

Учені вже давно помітили, яке значення для характеристики дитини та її психічного стану має вибір того чи іншого кольору.

Білий – колір мрії, чистоти, світлих почуттів.

Сірий – нейтральність, потаємність; якщо сірий колір не подобається – це показник імпульсивності, легковажності.

Блакитний – прагнення до психічної рівноваги, вірність, вразливість, чистота почуттів.

Синій – колір неба, духовності, почуття впевненості, меланхолії; дитина, якій подобається цей колір, має частіше відпочивати, бо швидко втомлюється. Дитина, якій цей колір не подобається, – нерішуча, відлюдкувата.

Зелений – сталість у почуттях, небажання будь-яких змін, символ стабільності, упевненості, потреба самовизначення, схильність до лідерства, прямолінійність, безкомпромісність. Дитина, якій цей колір не подобається, почувається скривдженою, самотньою.

Жовтий – створює гарний настрій, це – спокій, інтелігентність, спілкування з оточуючими, прагнення до незалежності, надія. Якщо колір не подобається – депресія, відчуття невпевненості, небезпеки.

Жовтогарячий – інтуїція, мрійливість; якщо не подобається – лицемірство і підступність.

Рожевий – колір життя, усього живого; добро, любов, спокій, чисті почуття; не подобається – хвилювання, дратівливість.

Червоний – прагнення до успіху, активність, драматизація переживань, діяльність, сміливість, воля, лідерство, дратівливість. Якщо не подобається – комплекс меншовартості, страх перед сварками.

Фіолетовий – тривожність, дитина легко підпадає під вплив оточуючих, почуття страху, образи, стресова напруженість.

Коричневий – вразливість, хворобливість, цінування традицій сім’ї. Якщо не подобається – самолюбство, егоїзм, потайливість.

Чорний – символ зречення, похмуре сприймання життя, невпевненість у собі, схильність до стресу, депресій.

Отже, кольори малюнку можуть свідчити про емоційний стан дитини, ставлення до близьких, родини. Для того, щоб виявити, чи вистачає дитині родинного тепла, можна використати кольоровий тест Фрілінга. Дайте їй аркуш білого паперу і запропонуйте уявити, що з нею бажає подружитись якась чудернацька і добра тварина. Який вигляд вона матиме? Якого кольору буде? Нехай дитина намалює її кольоровими олівцями. Потім можна тлумачити малюнок за тестом Фрілінга, звертаючи увагу на певні особливості.

Перевагу не віддано жодному кольорові: ультрамарин, червоний, червоно-оранжевий або пурпурний. Дитині потрібне сильне і добре керівництво. Вона затишно почувається в батьківському домі й легко знаходить друзів. Якщо переважають ніжні й теплі тони, особливо – рожевий, пурпуровий, жовто-зелений або небесно-блакитний, – дитина почувається дещо самотньо, і добра тварина уявляється їй чимось на зразок бажаного подарунка. Такій дитині необхідно більше любові, і, крім цього, ви повинні подбати, щоб вона знайшла собі нових друзів.

Перевага коричневих тонів означає, що дитина потребує захисту. Утім, можливо, що просто вона натуралістично зобразила звичайний колір хутра тварини – про це можна сперечатися.

Багато контрастів: червоний, червоно-оранжевий у поєднанні з чорним, коричневим – дитина прагне до самостійності, виявляє упертість. Свого “приятеля” вона уявляє як істоту, що навіває страх.

Багато червоного і червоно-оранжевого – дитина хоче відстояти своє місце, зараз вона дещо пригнічена.

Перевага жовтих тонів – майже завжди означає, що дитина дуже нервова, не може зосередитися на чомусь конкретному. Можливо, вона обдарована, але цю обдарованість слід розвивати і поглиблювати.

Багато сірого – дитина боїться, що їй відмовлять.

Багато чорного-страх перед невідомим. Дитина потребує захисту і теплоти.

Багато білого – неусвідомлений вияв страху перед єднанням зі своїм життєвим світом (замість телевізора дитині потрібні казки, можливість щось майструвати).

Багато пурпурового – страх перед стороннім впливом.

Багато рожевого – страх бути самотнім.

Багато зеленого і трави – якісь психологічні бар’єри; часто виявляється як надмірна образливість. Стосунки з реальністю нерідко порушені (мрійник).

Якщо головний колір – ультрамарин, може йтися про певну іпохондричність (хворобливий стан, що характеризується надмірним занепокоєнням, страхом за своє здоров’я), а також про те, що дитина боїться власного дому.

Якщо переважають фіолетовий і пурпурний – то, за наявності природної життєвої сили, це свідчить про магічно-потойбічний страх (можливо, удома є старі хворі родичі).

Але не слід, глянувши на твір своєї дитини, відразу впадати у відчай або ставити діагноз – цілком можливо, що ви не врахували всіх нюансів і неправильно інтерпретували “піктограму”. Повну картину психічного й емоційного стану може дати лише кваліфікований дитячий психолог.

 

 

 

 

 

 

Беззаперечність, або слухняні діти

 

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень? На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки. Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо. І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.
Однак, чи завжди слухняність — це добре?
Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.
Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.
Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”.
На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.
1) Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
2) Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
3) Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
4) “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
5) Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
6) У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.

 

Поради батькам щодо профілактики дитячих страхів

 

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:

1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2. Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5. Дуже ефективні вправи на реалізацію,психогімнастика.

6.  Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

• Малювання;

• Лялькового,настійного театру;

• Ігрової терапії,музикотерапії;

• Психологічних  ігор;

• Фізичних вправетюдів;

• Читання художньої літератури.

Завдання :

7.Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь,що вас тривожить.

Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте,позбавтеся своїх переживань.

8.Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.

Відповіді : «Котигорошко», «Коза –  Дереза», «Котик і півник», «Ох», «Пригоди Буратіно», «Чиполіно» Дж. Радарі ,твори Маршака,Михалкова та ін.

9.Вправа «Закінч речення».

Я хочу…

Я вмію…

Я зможу…

10.Нямалюйте себе у майбутньому(бажано,щоб зображення було радісним,позитивним). Потім розкажіть про себе в майбутньому,яким будуть ваші досягнення,успіхи,про що ви мрієте.

 

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:

1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2. Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5. Дуже ефективні вправи на реалізацію,психогімнастика.

6.  Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

• Малювання;

• Лялькового,настійного театру;

• Ігрової терапії,музикотерапії;

• Психологічних  ігор;

• Фізичних вправетюдів;

• Читання художньої літератури.

Завдання :

7.Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь,що вас тривожить.

Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте,позбавтеся своїх переживань.

8.Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.

Відповіді : «Котигорошко», «Коза –  Дереза», «Котик і півник», «Ох», «Пригоди Буратіно», «Чиполіно» Дж. Радарі ,твори Маршака,Михалкова та ін.

9.Вправа «Закінч речення».

Я хочу…

Я вмію…

Я зможу…

10.Нямалюйте себе у майбутньому(бажано,щоб зображення було радісним,позитивним). Потім розкажіть про себе в майбутньому,яким будуть ваші досягнення,успіхи,про що ви мрієте.

 

 

Як виконувати домашні завдання з учнями початкової школи

 

Як виконувати домашні завдання з учнями початкової школи

(пам’ятка  для батьків)

1. Виховуйте звичку готуватися систематично.

2. Починати виконувати завдання можна вже через 1,5-2 години після шкільних занять. Оптимальний час – з 15.00 до 17.00.

3. Привчайте дитину сідати до роботи без нагадувань.

4. Навчіть дитину користуватися годинником. Покажіть, як за годинником роботи перерви (10-15 хв.) для активного відпочинку і знову сідати до роботи. Усе це дитина має виконувати незалежно від  того, можете ви їй приділити увагу  чи ні.

5. Навчіть дитину спочатку складати орієнтовний план майбутніх дій, радитися з вами та обговорювати, як виконати завдання, а потім самостійно приступати до роботи.

6. Навчайте виділяти головне й другорядне, вміти зосередитися на головному.

7. Не забувайте нагадувати дитині Â повторити правила, які вивчили на уроках.

8. Виховуйте в дитини самоконтроль, самоаналіз та самооцінювання. Найпростіший спосіб – порівняння сьогоднішнього рівня виконання з учорашнім. Акцентуйте увагу навіть на незначних перемогах, щоб дитина помічала їх і намагалася домагатися більших результатів.

9. Не порівнюйте результати навчання своєї дитини  з результатами інших дітей, а тільки з її власними!

10. Не забувайте відзначати старанність дитини. Не створюйте «хронічний дефіцит похвал» через те, що дитина одержує нижчий бал замість очікуваного високого.

11. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевірте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал. У І семестрі краще  це робити щовечора, а в ІІ – контроль можна зменшити до двох-трьох разів на тиждень.

12. Перевірити – не означає «робити замість»: ніколи не підказуйте дитині готових рішень.

P.S.Пам’ятайте, що телевізор – ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше, ніж усі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитися.

Бажано дозволяти дивитися тільки дитячі передачі.

Практичний психолог

Косенко Н.А.

Як виконувати домашні завдання з учнями початкової школи

(пам’ятка  для батьків)

1. Виховуйте звичку готуватися систематично.

2. Починати виконувати завдання можна вже через 1,5-2 години після шкільних занять. Оптимальний час – з 15.00 до 17.00.

3. Привчайте дитину сідати до роботи без нагадувань.

4. Навчіть дитину користуватися годинником. Покажіть, як за годинником роботи перерви (10-15 хв.) для активного відпочинку і знову сідати до роботи. Усе це дитина має виконувати незалежно від  того, можете ви їй приділити увагу чи ні.

5. Навчіть дитину спочатку складати орієнтовний план майбутніх дій, радитися з вами та обговорювати, як виконати завдання, а потім самостійно приступати до роботи.

6. Навчайте виділяти головне й другорядне, вміти зосередитися на головному.

7. Не забувайте нагадувати дитині Â повторити правила, які вивчили на уроках.

8. Виховуйте в дитини самоконтроль, самоаналіз та самооцінювання. Найпростіший спосіб – порівняння сьогоднішнього рівня виконання з учорашнім. Акцентуйте увагу навіть на незначних перемогах, щоб дитина помічала їх і намагалася домагатися більших результатів.

9. Не порівнюйте результати навчання своєї дитини  з результатами інших дітей, а тільки з її власними!

10. Не забувайте відзначати старанність дитини. Не створюйте «хронічний дефіцит похвал» через те, що дитина одержує нижчий бал замість очікуваного високого.

11. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевірте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал. У І семестрі краще  це робити щовечора, а в ІІ – контроль можна зменшити до двох-трьох разів на тиждень.

12. Перевірити – не означає «робити замість»: ніколи не підказуйте дитині готових рішень.

P.S.Пам’ятайте, що телевізор – ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше, ніж усі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитися.

Бажано дозволяти дивитися тільки дитячі передачі.

 

 

Як потрібно спілкуватися батькам один з одним в сім’ї, щоб дитина почувалася щасливою

 

1. Створити природні і доброзичливі умови спілкування в сім’ї.
2. Бути тактовними та ввічливими один з одним.
3. Не сваритися та не сперечатися в присутності дитини.
4. Цікавитися справами один одного.
5. Намагатися не критикувати своїх чоловіка чи дружину.
6. Не робити зауважень в присутності дитини.
7. Регулярно сідайте разом за стіл.
8. Обмінюйтесь думками, радьтеся з членами сім’ї, цікавтеся їх думкою.
9. Постарайтеся концентрувати свою увагу на хороших сторонах. Не дуже концентруйтеся на дратівливих звичках вашого супутника життя. Долайте своє роздратування, зверніть увагу на картину в цілому, замініть негативні емоції в своїй свідомості позитивними.
10. Робіть компліменти членам сім’ї.
11. Діліться своїми радощами і печалями. Знання подій, що відбуваються в житті всіх членів сім’ї, створює єдність, оскільки у вас з’являється загальний фундамент для досягнення успіху в майбутньому.
12. Створити такі умови в сім’ї, при яких дитина бачитиме її в ідеалі.

 

Перший раз у п’ятий клас (поради батькам п’ятикласника)

 

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність – як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

 

Як запобігти обману?

 

1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це  стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», – кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це  стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», – кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

 

Ні виховній агресії в сім’ї!  

 

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

.

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

 

 

 

 

Правила бесіди за способом активного слухання

 

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

1 Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.

2 Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

• Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;

• Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.

• Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.

.

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

1 Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.

2 Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

• Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;

• Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.

• Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.

 

КОНФЛІКТИ В ШКОЛІ

 

Кожен з батьків колись був дитиною і ходив у школу, тому батьки не з чуток знають, що таке шкільні конфлікти. Навіть якщо дорослий, будучи дитиною, не брав участь в конфлікті активно, а тільки був спостерігачем цього конфлікту, все одно переживання були досить великі, і впоратися з ними було непросто. Саме тому, коли батько дізнається, що у дитини в школі конфлікт, то в душі виникає буря почуттів і переживань. Іноді це страх і нерозуміння, іноді це злість і бажання всіх покарати. Як же діяти правильно, так щоб допомогти дитині, а не нашкодити?
Конфлікти можуть бути дуже різними, це може бути конфлікт з учителем або з дітьми, дитина в конфлікті може бути надмірно агресивною або, навпаки, відчувати себе жертвою ситуації. Однак коріння всіх проблем дитини завжди будуть лежати у сімейних відносинах. Батьки можуть мені заперечити: як же так, у нас в родині все добре, ми любимо свою дитину, і ось вона іде в школу, і в неї починається конфлікт, хіба не школа винна в цьому?
Школа, безумовно, несе частину своєї відповідальності за те, що відбувається, однак зверну вашу увагу на те, що не у 100% дітей в одних і тих же умовах виникають конфлікти. Залежить це насамперед від того, наскільки дитина вміє адаптуватися до нових умов, наскільки у дитини досить внутрішнього ресурсу для того, щоб не руйнуватися від шкільного стресу, а навпаки тренуватися і ставати сильнішими, тобто збагачувати свій досвід з подолання важких ситуацій.
Отже, якщо у вашої дитини конфлікт в школі, перш за все зверніть увагу на те, що відбувається у вас вдома. Якщо вам вдасться зрозуміти, яка домашня ситуація може травмувати дитину, і по можливості змінити її, то конфлікти в школі припиняться.
Чи варто йти в школу? Звичайно, варто. У будь-якому випадку важливо з’ясувати, що відбувається, вислухати різні точки зору і по можливості захистити дитину. Пам’ятайте, що коли ми йдемо в школу, то нам складно зберігати нейтральну позицію. Адже ми колись були учнями, і тому фігура вчителя часто сприймається нами неадекватно. Однак ваша задача розібратися з тим, що відбувається в школі. Важливо дізнатися позицію школярів, замішаних у конфлікті, і позицію вчителя, можливо, позицію шкільного психолога. Це допоможе вам скласти найбільш адекватну картину того, що відбувається.
Якщо ви помічаєте, що ваша дитина розповідає вам про проблему зовсім не так, як говорять про це інші діти і вчителі, не поспішайте звинувачувати когось у брехні, цілком імовірно, що кожен з учасників конфлікту бачить ситуацію по-своєму. Немає сенсу виводити когось на чисту воду.
Розмовляючи зі своєю дитиною, пам’ятайте, що ваші рекомендації про те, як треба чинити в тій чи іншій ситуації, дитина не зможе використовувати, тому що в ситуації конфлікту ми діємо так, як відчуваємо. Тому набагато корисніше поговорити про почуття дитини. Якщо вчинки ми схильні розцінювати як правильні чи неправильні, то почуття не можуть бути неправильними. Почуття – це те, що ми в даний момент переживаємо, це наша реальність, наше буття. Тому якщо ви зможете розділити з дитиною її почуття, то ви дуже їй допоможете, вона відчує, що ви її розумієте, отримає вашу підтримку, а отже, у неї з’явиться ресурс на те, щоб справлятися з подібними ситуаціями.
Дітям також допомагає, коли ми, дорослі, ділимося з ними своїми дитячими труднощами. Якщо ви розповісте, що у вас у школі був теж якийсь конфлікт або складності у взаєминах, то це допоможе дитині відчути, що вона не одна така «неправильна», що конфліктні ситуації трапляються і з іншими дітьми і навіть з її батьками. Те, що ви пройшли через це, дасть дитині впевненість у тому, що і вона впорається з цією непростою ситуацією.
Важливо пам’ятати, що досвід вирішення конфліктів дуже корисний і в майбутньому обов’язково стане в нагоді вашій дитині. Тому немає сенсу берегти дітей від конфліктів, важливіше навчити їх вирішувати ці конфлікти.
Практичний психолог
Косенко Н.А.
(За матеріалами статті А.Смірнової)

 

ПОРАДИ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ І ВИХОВАННЯ ПРОБЛЕМНОЇ ДИТИНИ

 

1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – проблема емоційного і психічного стану. В такому стані треба звертатись до дитячого психотерапевта.

2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.

3. Якщо дитина запальна чи войовнича – переконайтесь чи саме батьки не провокують таку поведінку. До такої треба бути уважним, роз’яснювати наслідки такої поведінки, щоб вона вчилась регулювати свої стосунки із іншими людьми.

4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилась вербально висловлювати агресію і знімати збудженість, нервовість.

5. Із кінозалу (домашнього) виключити перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості.

6. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання.

7. Роз’єднати хулігана і жертву. Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з миролюбною метою.

8. Привчити дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.

9. Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.

10. Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запобігти агресивності.

Практичний психолог

Косенко Н.А.

1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – проблема емоційного і психічного стану. В такому стані треба звертатись до дитячого психотерапевта.

2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.

3. Якщо дитина запальна чи войовнича – переконайтесь чи саме батьки не провокують таку поведінку. До такої треба бути уважним, роз’яснювати наслідки такої поведінки, щоб вона вчилась регулювати свої стосунки із іншими людьми.

4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилась вербально висловлювати агресію і знімати збудженість, нервовість.

5. Із кінозалу (домашнього) виключити перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості.

6. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання.

7. Роз’єднати хулігана і жертву. Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з миролюбною метою.

8. Привчити дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.

9. Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.

10. Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запобігти агресивності.

 

 

 

 

Поради виховання важких підлітків

 

Як упоратись з підлітком? Що ж трапилось з цією милою маленькою дитиною, яка була в нас кілька років тому? Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячими, щоб упоратись з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато праці, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв’язок із нею.

Це завжди не просто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей – юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині.

Нижче наведено кілька корисних порад, які придадуться батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв’язку з ними:

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності  безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще.

 

5. Упереджу вальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх.

 

.

Як упоратись з підлітком? Що ж трапилось з цією милою маленькою дитиною, яка була в нас кілька років тому? Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячими, щоб упоратись з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато праці, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв’язок із нею.

Це завжди не просто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей – юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині.

Нижче наведено кілька корисних порад, які придадуться батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв’язку з ними:

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності  безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще.

 

5. Упереджу вальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх.

 

 

Коли ваша дитина перебуває у стані відчаю

 

У випадку, коли ваша дітина перебуває у стані відчаю,

слід поводитися так:

1.  Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2.  Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3.  Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4.  Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5.  Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6.  Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7.  Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8.  Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9.  Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини,майте власну позицію.

10.  Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді на запитання, навіть тоді,коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.  Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч

Шкільний психолог

Косенко Н.А.

У випадку, коли ваша дитина перебуває у стані відчаю,

слід поводитися так:

1.  Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2.  Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3.  Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4.  Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5.  Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6.  Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7.  Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8.  Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9.  Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини,майте власну позицію.

10.  Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді на запитання, навіть тоді,коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.  Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч

Шкільний психолог

Косенко Н.А.

 

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії

 

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4.Не можна використовувати фізичних покарань.

5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4.Не можна використовувати фізичних покарань.

5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

 

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ТИХ, ХТО ПЕРЕЖИВ ПСИХОЛОГІЧНУ ТРАВМУ

 

Найперше – усвідом, що якщо ти читаєш ці рядки, то ти вже переможець. Ти вижив, ти впорався.
Друге – тобі дуже погано, дуже боляче, дуже страшно. І це нормально. Якщо у тебе знайшлися сили дійти до цих рядків, значить, у тебе знайдуться сили пережити цей біль. Ти ще будеш про це згадувати.
Третє – ти маєш повне право відчувати гнів стосовно тих, хто заподіяв тобі цей біль. І ти можеш виразити це будь-яким БЕЗПЕЧНИМ для себе та для інших способом, не соромлячись і не боячись.
Четверте – поділися своїми переживаннями з близькими людьми. Тому що той біль, який вони відчують, все-таки більш стерпний, ніж та недовіра, яку ти продемонструєш, якщо не розповіси їм. При цьому прийми їхню реакцію в тому вигляді, в якому вони зараз здатні її виказати. Можливо, вона буде трішки неадекватною. Це нормально, адже дорослі теж іноді можуть бути безпорадними.
П’яте – опануй себе і звернися до фахівців. Кризовий центр, лікар, психолог, соціальний педагог, юрист, міліціонер – залежно від того, що з тобою відбувається.
Шосте – не звинувачуй себе в тому, що сталося. Ти з цим впорався – і це означає, що ти сильний і життя до тебе прихильне.
Сьоме – ти можеш також звернутися до церкви чи до духовного наставника, якщо будеш відчувати в цьому потребу.
Восьме – ти можеш не розуміти всього, що з тобою сталося. Розуміння прийде потім. А з розумінням прийдуть і співчуття, і довіра до людей. Пам’ятай, що злочин – це виняток, адже людина за своєю природою – носій добра.
І найголовніше. Треба забути слово «жертва». Ти не жертва, ти вижив. А якщо ти вижив – то вперед!
Як найкраще підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання?  

 

Під час підготовки до ЗНО випускникам варто навчитися долати напруження, зосереджуватися, організовувати повторення матеріалу, засвоїти правила підготовки до такого випробування. Запорукою підтримання інтелектуальної форми є добра фізична форма. Перш ніж починати роботу, потрібно усвідомити для себе, що слід зробити в першу чергу, скільки це має забрати часу, визначити порядок підготовчої роботи.

Плануючи графік підготовки, пам’ятайте, що найвища продуктивність праці настає

через 20-30 хв. після початку роботи. Тому саме у цей період доцільно виконувати найскладніші завдання.

Заздалегідь потрібно облаштувати своє робоче місце так, щоб нічого не відволікало від навчання.

Намагайтеся в процесі роботи дотримуватися визначеного графіка. Починайте роботу, відпочивши. Найкращий відпочинок – 1,5-2 год сну або

прогулянка, спорт, допомога батькам по господарству.

Першу годину можна працювати без перерви, а далі мають бути

5-10 хвилинні перерви через 40 -50 хв. напруженої праці, під час яких

можна виконувати фізичні вправи.

Якщо якесь завдання не можете зробити одразу, не

розгублюйтеся, спробуйте повторити за якийсь час.

Починайте вчити важкий матеріал, легкий залишайте на кінець. Не втрачайте почуття впевненості у власних силах. Якщо це раптом трапилося, слід

скоротити обсяг завдань, щоб виконати їх успішно.

Пам’ятайте – перемога не завжди приходить до найсильнішого чи

найспритнішого!

Рано чи пізно вона приходить до того, хто повірить у себе! ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

1. Якщо ви думаєте, що програєте, то програєте!

2. Якщо ви думаєте, що не зможете, то не зможете!

3. Якщо ви хочете, але боїтеся, то не досягнете мети!

4. Якщо ви чекаєте на невдачу, вона прийде до вас!

5. Успіх завжди з тим, хто його прагне!

6. Справжній двобій відбувається у вашому розумі!

7. Якщо ви думаєте про перемогу, то переможете!

8. Повірте у себе, щоб виграти! ЗИЧИМО УСПІШНО СКЛАСТИ ЗНО!

 

 

Під час підготовки до ЗНО випускникам варто навчитися долати напруження, зосереджуватися, організовувати повторення матеріалу, засвоїти правила підготовки до такого випробування. Запорукою підтримання інтелектуальної форми є добра фізична форма. Перш ніж починати роботу, потрібно усвідомити для себе, що слід зробити в першу чергу, скільки це має забрати часу, визначити порядок підготовчої роботи.

Плануючи графік підготовки, пам’ятайте, що найвища продуктивність праці настає

через 20-30 хв. після початку роботи. Тому саме у цей період доцільно виконувати найскладніші завдання.

Заздалегідь потрібно облаштувати своє робоче місце так, щоб нічого не відволікало від навчання.

Намагайтеся в процесі роботи дотримуватися визначеного графіка. Починайте роботу, відпочивши. Найкращий відпочинок – 1,5-2 год сну або

прогулянка, спорт, допомога батькам по господарству.

Першу годину можна працювати без перерви, а далі мають бути

5-10 хвилинні перерви через 40 -50 хв. напруженої праці, під час яких

можна виконувати фізичні вправи.

Якщо якесь завдання не можете зробити одразу, не

розгублюйтеся, спробуйте повторити за якийсь час.

Починайте вчити важкий матеріал, легкий залишайте на кінець. Не втрачайте почуття впевненості у власних силах. Якщо це раптом трапилося, слід

скоротити обсяг завдань, щоб виконати їх успішно.

Пам’ятайте – перемога не завжди приходить до найсильнішого чи

найспритнішого!

Рано чи пізно вона приходить до того, хто повірить у себе! ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

1. Якщо ви думаєте, що програєте, то програєте!

2. Якщо ви думаєте, що не зможете, то не зможете!

3. Якщо ви хочете, але боїтеся, то не досягнете мети!

4. Якщо ви чекаєте на невдачу, вона прийде до вас!

5. Успіх завжди з тим, хто його прагне!

6. Справжній двобій відбувається у вашому розумі!

7. Якщо ви думаєте про перемогу, то переможете!

8. Повірте у себе, щоб виграти! ЗИЧИМО УСПІШНО СКЛАСТИ ЗНО!

 

 

 

 

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

 

• Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки .

• Уникати однобокості в навчанні та вихованні.

• Непозбавляйте дитини ігор,забав,казок,створювати умови для виходу дитячої енергії,рухливості,емоційності.

• Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки,кохання,повага до себе та оточуючих),оскільки людина,енергія якої пригнічена загальними проблемами,найменше спроможна досягти висот самовираження.

• Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра,навчіть її обходитися без вас».

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терплячими до ідей,поважайте допитливість,запитання дитини. Відповідайте на всі питання,навіть,якщо вони,на ваш погляд,виходять за рамки дозволеного .

• Навчати слід не того,що може сама дитина,а того,що вона опановує за допомогою дорослого,показу,підказки.

 

• Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки .

• Уникати однобокості в навчанні та вихованні.

• Непозбавляйте дитини ігор,забав,казок,створювати умови для виходу дитячої енергії,рухливості,емоційності.

• Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки,кохання,повага до себе та оточуючих),оскільки людина,енергія якої пригнічена загальними проблемами,найменше спроможна досягти висот самовираження.

• Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра,навчіть її обходитися без вас».

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терплячими до ідей,поважайте допитливість,запитання дитини. Відповідайте на всі питання,навіть,якщо вони,на ваш погляд,виходять за рамки дозволеного .

• Навчати слід не того,що може сама дитина,а того,що вона опановує за допомогою дорослого,показу,підказки.

 

 

В тяжкий для України час

 

Діти завжди відображають світ дорослих і живуть в цьому світі всім своїм єством .Так само як і дорослим, важливо вчиться розділяти територію внутрішню і зовнішню, так і дітям важливо показувати, що вдома ми створюємо свій світ. Ці два світи пов`язані, але що б не відбувалося в зовнішньому світі, вдома ти в безпеці. Вони будуть в цьому жити . Важливо проводити межу і показувати дитині , що це політичний світ , а у нас в сім`ї – свій світ.
З маленькими дітьми, у яких не розвинена критичність (10-12 років), потрібно бути дуже обережними з інформацією. Не треба їх захищати від інформації , але треба дозувати її складність і кількість. Якщо дитина стикається з якоюсь інформацією , важливо , щоб ми були поруч і дали їй зовнішню опору, могли нейтралізувати можливий вплив цієї інформації. Будь-яка дитина живе в просторі дорослого і не потрібно думати , що якщо дитина маленька, то він нічого не розуміє і його це не стосується. Те, що у нас, у дорослих, знаходиться в усвідомлюваному стані, у дитини буде знаходиться на рівні тіла або емоцій. Наприклад , тривога дитини , яку він контролює , потім може виявиться у вигляді енурезу. Напруга, яку дитина відчуває з зовнішнього простору, вона може відчувати у спалахах агресії, або в температурних скачках, блювоті . Пояснити дитина не може, але за неї це робить її тіло. І ми розуміємо, що все, що відбувається тривожне, вимагає уваги і з точки зору дитини.
1 . Торкайтеся
Звичайно, при дитині краще не дивитися новин – але зараз з цього складається все наше життя, тому намагайтеся торкатися до малечі долонею під час їх перегляду. Чим більше зараз дотиків, обіймів – тим більше відчуття безпеки у дитини. Місце між лопатками так і називається – ” місце підтримки”. Дитина відчуває більше впевненості , якщо його погладити там. Але торкатися до дитини варто тільки в тому випадку, якщо нам самим спокійно. Можна і потрібно багато ліпити з глини і пластиліну. Або просто насипте в тацю з високими бортами будь-якої крупи – нехай дитя там грається, ставить відбитки долоньок, закопує – відкопує іграшки, влаштовує битви. При цьому не забувайте спостерігати – якщо дитина грає в гру з одним постійним сюжетом, то потрібно підключатися пропонувати розвиток сюжету – так ви допоможете підсвідомості дитини знайти вихід з травматичного глухого кута.
2 . Заспокоюйте
Якщо дитина задає будь-яке питання, то на нього треба відповісти. Але відповідаємо на складні і для нас питання тільки і тоді, коли у нас є своя спокійна позиція, відповідь. І якщо в цей момент ми знаходимося в дуже великому емоційному напруженні, то правильніше сказати : “Я ось зараз трохи заспокоюся , і тобі відразу ж все розповім ” .
Коли дитина бачить , що плачуть батьки , він починає їх жаліти. І з одного боку , це прояв емпатії , це означає нас відчуває дитина. Але з іншого боку , дитина не може ставати батьком для батька. Тоді дитина бере на себе відповідальність , з якою не може впоратися.
Малеча, яка емоційно й енергетично бере на себе тягар батьків, виглядає набагато старше. Тому важливо, коли нам дуже складно, знайти в собі сили сказати дитинчаті , що ” Мені зараз дуже складно , я засмутилася. Але я ж доросла , і я з цим справлюся” . І дитині треба подякувати за співчуття .
Коли ми самі заспокоїлися, ми розуміємо, що чим менша дитина, тим менше інформації йому даємо. І якщо дитина разом з нами дивиться телевізор і бачить різні страшні речі, треба говорити , що дорослі також помиляються.
3 . Грайте і читайте
Але при цьому , ми пам`ятаємо , що будь-яка напруга залишається в тілі. Дитині важливо давати можливість цю напругу “відігравати” тілом. Це рухливі ігри. Грати важливо, щоб була емоційна розрядка. Нам важливо говорити дітям “Я з тобою. Ти в безпеці. Ми обов`язково впораємося. Дивись, скільки людей захищають !”. Дитині потрібно дуже обережно і дбайливо розповідати про те, що в країні зараз все складно, але дорослі обов`язково впораються. Не лякайтеся, якщо дитинча починає грати в негативних героїв і читати книги, дивитися мультики або про досконалий світ, або про досить жорсткі моменти. Його підсвідомість таким чином намагається ідентифікуватися з негативним героєм і через нього прожити агресію, або навпаки – знайти світ зовсім безпечний. Так він бореться зі страхом.
4 . Нагадуйте про себе
Дітям-школярам зараз важливо давати з собою в школу щось, що уособлювало б вашу присутність поруч – брелки , значки , маленькі іграшки , які б карабіном пристібалися до рюкзака .
Важливо нагадувати , що з чужими – ми нікуди не ходимо, особисту інформацію в соцмережах і просто в спілкуванні не вибовкують, в сутінках не гуляємо .
5. І кілька порад для батьків
Коли відчуваєте тривогу – сідайте на підлогу або станьте до стіни так, щоб потилиця, сідниці , ікри і стопи відчували стійку поверхню. Можна при цьому укутати пледом або хусткою (так ми відчуваємо чиюсь підтримку і обійми ). Посидьте так до тих пір, поки явно не відчуєте опору.
Підходячи до дитини або намагаючись його вгамувати подумки собі повторюйте: “Я дорослий. Я справлюся”.
Практичний психолог Косенко Н.А.
за матеріалами Українська правда. Життя

 

СПІЛКУВАННЯ З МАЙЖЕ ДОРОСЛИМИ ДІТЬМИ

 

1. Розмовляти
Як би дивно це не звучало, але для контакту з дітьми необхідно спілкуватися. На найрізноманітніші теми, і чим більше таких тем ви знайдете — тим краще. Дехто скаже: «Різниця у віці, в нас різні інтереси, тому немає про що говорити…» Це неправда! Батьки — найрідніші люди, і завжди знайдуться теми, які хочеться обговорити, проте не завжди вистачить сміливості чи часу.
2. Цікавитися
Перепрошую за тавтологію, але поцікавтеся, що цікавить вашу дитину, чим вона займається, захоплюється, про що мріє, чим живе. Поцікавтеся щиро — і прийміть всі відповіді свого чада. Навіть якщо ви впевнені, що деякі деталі мали б виглядати по-іншому, — залиште їх без коментарів, адже вони створені вашою дитиною, і єдине, чого вона чекає від вас, — це схвалення та підтримки. Звичайно, інколи хочеться, щоб усе було ідеально, проте для цього слід використовувати рекомендації, але в жодному разі не критику.
3. Чути
Слухати і чути, як-то кажуть, — дві великі різниці. Вміння «чути» передбачає не лише слухання, а й переробку отриманої інформації, її запам’ятовування й реагування на неї.
4. Довіряти
У такому віці їм уже під силу (зрештою, й пора) не лише розпоряджатися коштами, а й самостійно виконувати чимало побутових, навчальних та інших обов’язків, відповідно, вони не потребують, а інколи й протестують проти контролю збоку. Так, корисний вислів: «Довіряй, але перевіряй». Проте зверніть увагу, перше слово в цьому висловлюванні— «довіряй».
5. Приділяти час
Спільне проведення часу — це одна з п’яти універсальних мов любові, разом з: висловленням любові, подарунками, мовою тіла і діяльністю (заради стосунків чи іншої людини). Якісне проведення часу разом — це як зустріч із друзями: цікаво, корисно і потім багато приємних спогадів. Подружіться зі своїми дітьми — і ви знайдете не лише хороших друзів, підтримку та любов, а й море задоволення.
Практичний психолог
Косенко Н.А.

 

ЯК ЗАЙМАТИСЯ САМОРОЗВИТКОМ

 

1. Проявляй у всьому неухильну наполегливість.
2. Спробуй уявити які особистісні якості тобі будуть потрібні у самостійному житті. Подумай які якості ти можеш сформувати зараз, під час навчання.
3. Проаналізуй індивідуальні особливості виконання навчальних завдань. Дай собі відповідь на такі запитання:
– для чого ти навчаєшся, які мотиви навчання?
– чи вмієш ти ставити навчальні завдання і самостійно їх вирішувати?
– як ти звично контролюєш себе?
– чи довго можеш лишатися працездатним?
– коли протягом дня працюєш продуктивніше?
– чи вмієш ти зосереджуватися на навчальних завданнях?
– яким чином ти запам’ятовуєш матеріал?
– які недоліки твоєї навчальної діяльності тобі можуть заважати?
4. Формуй і тренуй в собі якості культури розумової праці.
5. Коли берешся за будь-яку справу подумай який результат повинен отримати.
6. Старайся наперед оцінювати свої можливості.
7. Навчися своїм примхам відповідати чітко і коротко «ні».
8. Вчися не тільки виробляти свою думку, а й виказувати її.
9. Старайся самостійно виконувати завдання, що стосуються твого власного життя.
10. Не бійся помилок, просто їх треба своєчасно виправляти.
11. Чесно визнавай неправоту, пам’ятай що впертість – самозахист слабкої людини.
Практичний психолог
Косенко Н.А.

 

МАЙБУТНЯ ПРОФЕСІЯ

 

Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати.
Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.
Хочу: бажання, цікавість, прагнення;
Можу: здібності, таланти, стан здоров’я;
Треба: стан ринку праці, соціально-
економічні проблеми в регіоні;
Зона оптимального вибору (ЗОВ).
Алгоритм професійного самовизначення
Крок 1
Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.
Крок 2
Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.
Крок 3
Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.
Крок 4
Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.
Крок 5
Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.
Крок 6
Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.
Крок 7
Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.
Крок 8
Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.
Крок 9
Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог.
Крок 10
Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.
Крок 11
Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.
Крок 12
Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе..

 

ЯК ПОКРАЩИТИ СВОЮ КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ

 

– Серйозно шукайте собі друзів.
– Відкрито виявляйте цікавість до іншої лю¬дини.
– Ідіть назустріч людям із відкритим серцем.
– Усміхайтеся до того, як почнете розмовляти.
– Питайте інших про їхні інтереси.
– Спочатку відрекомендуйтесь самі, називаючи своє ім’я.
– Ставте людині запитання.
– Самі говоріть менше.
– Відповідайте на кожне поставлене до вас за¬питання.
– Допомагайте іншим перебороти труднощі.
– Виявляйте сердечність.
– Будьте спокійними й незворушними.
– Будьте терплячими й оптимістичними.
– Говоріть чітко й мелодійним голосом.
– Дивіться на людину зацікавлено.
– Виявляйте розуміння.
– Уважно слухайте співрозмовника.
– Тримайте себе спокійно і впевнено.
– Обережно висловлюйте свою точку зору.

 

Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись

 

1. Щоб навчитися правильно говорити, тре¬ба навчитися читати і слухати.
2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, по¬чути, зрозуміти й запам’ятати художні особли¬вості мови, мовні звороти.
3. Збагаченню словникового запасу допомо¬же спеціальна робота: заведіть словник для за¬пису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та вико¬ристанні, добирайте до них антоніми та сино¬німи, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,
4. Намагайся не лише запам’ятати мову ора¬тора, а й прийоми її побудови.
5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.
6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.
7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усві¬домте зміст тексту, поміркуйте, де зробити па¬узу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

 

Як зробити інтернет безпечним

 

Загрози Інтернету зводяться до мінімуму в тих родинах, де складаються довірливі відносини між дітьми і батьками. Тому намагайтесь обговорювати з дітьми всі проблеми, що виникають в їх житті. Дитина повинна знати, що головні експерти у всіх життєвих ситуаціях її мама і тато, а не сумнівні сайти. Не повинно бути таких тем, які дитина боялася б обговорювати з батьками, і питань, які дитина посоромилася б задавати.

Ніколи не відмовляйтесь від пояснень і не лайте дитину, якщо вона звернулася до Вас з питанням на «слизьку» тему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз’яснення.

Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала та про що цікаве там довідалася. Не забувайте самі розповідати та показувати, що корисного. Ви знайшли в Інтернеті, чи якщо навичками роботи в мережі не володієте – в інших джерелах інформації.

Загрози Інтернету зводяться до мінімуму в тих родинах, де складаються довірливі відносини між дітьми і батьками. Тому намагайтесь обговорювати з дітьми всі проблеми, що виникають в їх житті. Дитина повинна знати, що головні експерти у всіх життєвих ситуаціях її мама і тато, а не сумнівні сайти. Не повинно бути таких тем, які дитина боялася б обговорювати з батьками, і питань, які дитина посоромилася б задавати.

Ніколи не відмовляйтесь від пояснень і не лайте дитину, якщо вона звернулася до Вас з питанням на «слизьку» тему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз’яснення.

Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала та про що цікаве там довідалася. Не забувайте самі розповідати та показувати, що корисного. Ви знайшли в Інтернеті, чи якщо навичками роботи в мережі не володієте – в інших джерелах інформації.

Як подолати сором’язливість?  

 

Людина живе в суспільстві. Кожен день він стикається з різними людьми, приємними і не дуже, знайомими і абсолютно чужими. Чи легко вам дається це спілкування або ви все-таки відчуваєте деякий збентеження і скутість?Сьогодні сором’язливість – це абсолютно не модно. Можливо, мило, але не модно. Особисто я вважаю сором’язливість недоліком, бо в моєму розумінні недолік – то якість людини, яка заважає їй жити. А вона безумовно заважає.

Люди тягнуться до відкритих людям, до тих, з якими легко. Ось перелік правил, який допоможе подолати сором’язливість.

По-перше, не порівнюйте себе з іншими. Ви – унікальні. Кожна людина унікальна. Ви не гірше будь-якого з них, ви просто інший.

По-друге, залиште невдалий досвід спілкування в минулому. Так, з кимось ви не знайшли спільну мову, але ж ви не долар, щоб усім подобатися. У кожного свої смаки і погляди. І кожна людина має право на свою думку. А посилено намагаючись залишити про себе приємне враження, ви схильні зробити більше помилок, ніж в звичайному своєму стані.

По-третє, намагайтеся спілкуватися побільше. Це дасть Вам необхідний досвід і додасть впевненості у власних силах. Звичайно, не варто раптом ні з того, ні з сього, чіплятися до колег по роботі, які не розпещені Вашим увагою, з дурними питаннями з області «лише б не мовчати». Просто будьте собою.

По-четверте, посміхайтеся. Будьте веселі і привітні. Гарний настрій і відкрита усмішка ще ніколи не відштовхувала людей.

І останнє, ніколи не лайте себе за свої за промахи і невдачі. Пам’ятайте, ніхто не застрахований від помилок і нерозуміння. Невдачі бувають у кожного.Проаналізуйте ситуацію, що виникла і не зациклюйтеся на невдачах.Звертайте увагу на позитивний досвід у спілкуванні. Дайте собі право на помилку, позбавте себе від страху оступитися. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить.

Успіхів Вам у спілкуванні. І ще одне прохання … Якщо зустрінете сором’язливу і замкнуту людину, посміхніться їй і зробіть крок назустріч. Ви побачите, посмішка творить чудеса!

Людина живе в суспільстві. Кожен день вона зустрічається з різними людьми, приємними і не дуже, знайомими і абсолютно чужими. Чи легко вам дається це спілкування або ви все-таки відчуваєте деяке збентеження і скутість? Сьогодні сором’язливість – це абсолютно не модно. Можливо, мило, але не модно. Особисто я вважаю сором’язливість недоліком, бо в моєму розумінні недолік – то якість людини, яка заважає їй жити. А вона безумовно заважає.

Люди тягнуться до відкритих людей, до тих, з якими легко. Ось перелік правил, який допоможе подолати сором’язливість.

По-перше, не порівнюйте себе з іншими. Ви – унікальні. Кожна людина унікальна. Ви не гірше будь-кого з них, ви просто інший.

По-друге, залиште невдалий досвід спілкування в минулому. Так, з кимось ви не знайшли спільну мову, але ж ви не можете усім подобатися. У кожного свої смаки і погляди. І кожна людина має право на свою думку. А посилено намагаючись залишити про себе приємне враження, ви схильні зробити більше помилок, ніж в звичайному своєму стані.

По-третє, намагайтеся спілкуватися побільше. Це дасть Вам необхідний досвід і додасть впевненості у власних силах. Звичайно, не варто раптом ні з того, ні з сього, чіплятися до колег по роботі, які не розпещені Вашою увагою. Просто будьте собою.

По-четверте, посміхайтеся. Будьте веселі і привітні. Гарний настрій і відкрита усмішка ще ніколи не відштовхували людей.

І останнє, ніколи не лайте себе за свої промахи і невдачі. Пам’ятайте, ніхто не застрахований від помилок і нерозуміння. Невдачі бувають у кожного. Проаналізуйте ситуацію, що виникла і не зациклюйтеся на невдачах. Звертайте увагу на позитивний досвід у спілкуванні. Дайте собі право на помилку, позбавте себе від страху оступитися. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить.

Успіхів Вам у спілкуванні. І ще одне прохання … Якщо зустрінете сором’язливу і замкнуту людину, посміхніться їй і зробіть крок назустріч. Ви побачите, посмішка творить чудеса!

 

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

 

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

 

Вислови, які хотіла б почути ваша дитина:

 

«Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»

«Я подумала, а що як нам зробити отак… Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше…»

«Я тебе так люблю… Ти нам дуже потрібна…»

«Ми з татом хочемо, щоб … , тому, що….»

«Я в тебе вірю…», «Подумай ще раз,… я теж колись зробила таку саму помилку…»

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж…»

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?… А чому ти не запропонував Толі свою допомогу…. Я зробила б так…»

«Колись давно я теж була у схожій ситуації… Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити…»

«Давай з татом порадимося… Разом ми вигадаємо найкращий вихід…»

«Мені було б приємно, якби ти… А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»

«У тебе сьогодні такий войовничий настрій… То може оголосимо війну бруду й пилу … Допоможеш мені…»

«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально… Що, як ми зробимо так…»

«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила…»

Вислови, яких ніколи не повинна чути ваша дитина:

! «Підеш в школу, – ще довідаєшся…», «Може там з тебе людину зроблять !…»

! «Мені такий хлопчик (таке ледащо…) не треба …!»

! « Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)»

! «Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»

! «Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта…»

! «А чого від нього чекати гарного? Він же…»

! «То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу…», «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку… Ще чого!..»

! «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти…»

! «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу… Втомилася я вже прибирати після тебе…»

! «І коли ти вже… До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати…», «Скільки це може продовжуватися…»

! «Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка… Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею…».

Практичний психолог

Косенко Н.А.

«Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»

«Я подумала, а що як нам зробити отак… Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше…»

«Я тебе так люблю… Ти нам дуже потрібна…»

«Ми з татом хочемо, щоб … , тому, що….»

«Я в тебе вірю…», «Подумай ще раз,… я теж колись зробила таку саму помилку…»

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж…»

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?… А чому ти не запропонував Толі свою допомогу…. Я зробила б так…»

«Колись давно я теж була у схожій ситуації… Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити…»

«Давай з татом порадимося… Разом ми вигадаємо найкращий вихід…»

«Мені було б приємно, якби ти… А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»

«У тебе сьогодні такий войовничий настрій… То може оголосимо війну бруду й пилу … Допоможеш мені…»

«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально… Що, як ми зробимо так…»

«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила…»

Вислови, яких ніколи не повинна чути ваша дитина:

! «Підеш в школу, – ще довідаєшся…», «Може там з тебе людину зроблять !…»

! «Мені такий хлопчик (таке ледащо…) не треба …!»

! « Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)»

! «Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»

! «Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта…»

! «А чого від нього чекати гарного? Він же…»

! «То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу…», «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку… Ще чого!..»

! «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти…»

! «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу… Втомилася я вже прибирати після тебе…»

! «І коли ти вже… До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати…», «Скільки це може продовжуватися…»

! «Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка… Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею…».

 

Comments are closed.